Бій під Крутами

Історія бою під Крутами у січні 1918 року та умови Брест-Литовського мирного договору.
Утворення Української Народної Республіки (ІІІ Універсал Української Центральної Ради від 20.11.1917) та проголошення її повної незалежності від Росії (ІV Універсал Центральної Ради України від 22.01.1918) стали закономірними етапами відновлення втраченої української державності. Водночас умови для розбудови Української держави були вкрай несприятливі: спричинені війною розруха та хаос, серйозні прорахунки керівництва молодої держави у сфері військового будівництва, поширення оманливих більшовицьких ідей серед значної частини населення. Але головною загрозою була політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням  самостійної України.
Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася внаслідок проголошення 12 грудня 1917 року у Харкові Української Радянської Республіки, яку підтримала більшовицька Росія та надала військову допомогу. Під командуванням В.Антонова-Овсієнка 30-тисячне угрупування «Радянських військ Півдня Росії» були направлені на столицю Української Народної Республіки - Київ - залізничною колією «Харків-Полтава-Київ». Водночас із північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін М.Муравйова.
Ситуація ускладнилася тим, що в ніч на 29 січня у Києві розпочалося спрямоване проти Української Центральної Ради повстання на заводі «Арсенал», тому збройні сили УНР були направлені на придушення антиукраїнського виступу.
Бій під залізничною станцією Крутами відбувся 29 січня 1918 року. Українські підрозділи під командуванням сотника А.Гончаренка нараховували близько 1000 осіб. До їх складу входили старшини та курсанти старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б.Хмельницького, які мали бойовий досвід, набутий на фронтах Першої світової війни; 130 службовців першої сотні Студентського куреня; добровольці Вільного козацтва («Курінь смерті»). На озброєнні угрупування було 16 кулеметів та гармата, встановлена на залізничній платформі. Основну роль у бою відіграли бійці Київської військової школи ім. Б.Хмельницького - майбутні кадрові офіцери. Більшовицькі сили у районі Крут нараховували близько 6 тисяч солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли до 3 тисяч осіб.
Захисники Української Народної Республіки зайняли оборону та дали гідну відсіч загарбникам, які планували без спротиву увійти до Києва. Проте внаслідок відсутності підкріплень наші військові після завершення бою організовано відступили.
Втрати українців становили до 100 загиблих (у т.ч. страчених після бою студентів), втрати більшовиків - не менше 300 вбитих. Українські військовики, відступаючи, забрали з собою тіла своїх товаришів та поранених (поховань у районі місця бою не виявлено).
У полон до більшовиків під час бою потрапили 7 поранених студентів, які були відправлені до Харкова. Ще 27 студентів під час відступу у темряві також потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами, загарбники катували і стратили хлопців. Гімназист Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі села Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.
Бій під Крутами мав важливе історичне значення, оскільки затримав більшовицькі загони і тим самим дозволив Урядові УНР вперше з часів скасування Гетьманщини у 1764 році добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.
Брест-Литовський мирний договір 9 лютого 1918 року, укладений між УНР, державами Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Радянською Росією, став першим міжнародно-правовим актом, який визнав Україну суб’єктом міжнародного права. Договір передбачав припинення воєнних дій, визначення західних кордонів України, встановлення дипломатичних відносин, обумовлював засади торгівельних зносин, обміну військовополоненими й інтернованими. Проте головне історичне значення Брест-Литовського мирного договору полягає у тому, що Україна стала незалежною державою та суб’єктом міжнародних відносин. Радянська Росія зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, а також законність влади Центральної Ради, укладала мир та зобов’язалася негайно вивести з України свої військові формування.