Краснолиманське міське управління юстиції інформує

Порядок звернення до судових органів

Порядок звернення до судових органів визначається: Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного сужочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом «Про Конституційний Суд України». Для ініціювання цивільної справи у суді, особа подає позовну заяву до суду першої інстанції, де ця заява реєструється і передається судді цього суду в порядку черговості. В порядку цивільного судочинства, суди першої інстанції розглядають справи про захист порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Також суд розглядає спори, що виникають із інших правовідносин, якщо розгляд таких справ не віднесено законом до інших правил судочинства. Тобто, за правилами цивільного процесу розглядаються всі справи, які не входять до справ, передбачених до розгляду за правилами кримінального, господарського, адміністративного та конституційного судочинства. Цивільний процесуальний кодекс України визначає три види провадження у суді:

- наказне провадження – видання судових наказів щодо вимог, визначених у статті 96 ЦПК (про стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати, про виконання вимоги, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі, про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини, або транспортних засобів боржника);

- позовне провадження – для абсолютної більшості цивільних справ;

- окреме провадження для окремих категорій справ, визначених розділом ІV ЦПК.

Позовна заява повинна містити:

- найменування суду, до якого подається заява;

- ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я пердставника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

- зміст позовних вимог;

- ціну позову щодо вимог майного характеру;

- виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги;

- зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

- перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суми та реквізити для сплати цих платежів можна з’ясувати у суді, до якого подається позовна заява. До заяви додається кількість копій цієї заяви, разом із копіями документів, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, якщо такі є. Позовну заяву можна подати до суду особисто, але краще відіслати її рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Тоді ви точно не будете мати проблем з небажанням прийняти заяву чи вимогами подати до заяви додатково конверти, чисті аркуші паперу, чи ще що-небудь подібне.

Договірний статус майна подружжя

Сучасне сімейне законодавство допускає, поряд з імперативним методом регулювання майнових відносин подружжя, їхнє диспозитивне регулювання. Тепер йому надана можливість самостійно визначати свої майнові права й обов'язки в період шлюбу і після його розірвання. Укладаючи шлюбний договір, подружжя саме встановлює правовий режим володіння, користування і розпорядження майном.

Цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання безпосередньо самими учасниками -- Сімейний кодекс України акцентує увагу саме на договірному регулюванні таких правовідносин. Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Таке договірне регулювання стосується насамперед шлюбного контракту, який з 1 січня 2004р. називається «шлюбним договором».

Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 р., питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім'ю України, у якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457, яка зі вступом у дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання.

Шлюбний договір -- це насамперед угода про вирішення спірних питань життя сім'ї, укладена між особами, які вступають у шлюб, або подружжям .

Однією з найпринциповіших новел в Сімейному кодексі України є положення про право подружжя укласти шлюбний договір (укладачі вирішили відмовитися від терміну "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі з правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту (ст. ст, 92, 100 Сімейного кодексу України). Така новела має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям.

Практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На мій погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в Сімейний кодекс України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Розширене тлумачення предмета шлюбного контракту не є абсолютно довільним чи випадковим. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту, згідно з яким контрактом можуть передбачатися не лише майнові права і обов'язки подружжя, але і немайнові, моральні чи особисті зобов'язання (п. 2). Але це суперечить п.3 ст.93 Сімейного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов'язки особистого характеру стосовно один одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Тому з Порядку укладання шлюбного контракту необхідно вилучити положення про можливість включення до шлюбного контракту умов щодо немайнових особистих і моральних обов'язків. Законодавство України предметом шлюбного контракту передбачає лише майнові права та обов'язки подружжя, оскільки особисті права і обов'язки встановлені законом і невіддільні від їх носія .

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини (ст.93 Сімейного кодексу України), встановлених цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Крім того, п. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і тоді це майно буде вважатися спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них чи дітей, народжених не у спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

Чоловік може у шлюбному договорі зобов'язати дружину ощадливо ставитись до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат на певну суму та інформувати його про ці витрати. Дружина може зобов'язати чоловіка забезпечити проживання своєї сім'ї у окремій квартирі чи будинку, окремо від його батьків.

Проте на практиці шлюбний договір насамперед застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу (ст.97 Сімейного кодексу України). У цьому випадку при розлученні можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу України визначено, що той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

У той же час, відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу. Нею визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього в зв'язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі (ст.99 Сімейного кодексу України), умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

 

Офіційне видання "Офіційний вісник україни"

На виконання Указу Президента від 22 січня 1996 року № 73 та відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207 "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" Міністерство юстиції України видає бюлетень "Офіційний вісник України".

Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" "Офіційному віснику України" надано статус офіційного друкованого видання, у якому підлягають оприлюдненню державною мовою акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.

В "Офіційному віснику України" публікуються поточні нормативно-правові акти, які надійшли до Міністерства юстиції України. Це:

• закони України,
• постанови Верховної Ради України,
• укази і розпорядження Президента України,
• постанови та розпорядження КМУ,
• рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті
• нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю,
• Національного банку України,
• міжнародні договори України, що набрали чинності,
• рішення Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
• акти Міністерства економіки України, що вносять зміни до постанов КМУ.

Також в "Офіційному віснику України" публікуються:

• оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта,
• резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним,
• рішення Європейського суду з прав людини,
• регуляторні акти, що не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Для більш оперативного доведення нормативно-правових актів до громадян та юридичних осіб та скорочення терміну оприлюднення актів з січня 2007 року "Офіційний вісник України" видається двічі на тиждень із скороченням терміну підготовки оригінал-макету та друку до 10 днів, що забезпечує офіційне оприлюднення нормативно-правових актів у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання.

Двічі на рік видаються хронологічні покажчики до актів, опублікованих у "Офіційному віснику України", а також алфавітно-предметний покажчик.

На виконання Указу Президента України від 27 червня 1996 року № 472 "Питання оновлення збірників актів законодавства України" "Офіційний вісник України" крім звичного варіанту також видається у теках з роз'ємними замками з підтримкою актів у контрольному стані. Тека (тверда обкладинка) розрахована на два чи три номери бюлетеню. Перший з цих номерів надсилається передплатникам у теці, а наступні – у конвертах. До кожного номеру бюлетеню додається комплект "Зміни", у якому знаходяться аркуші, які містять нову редакцію частин актів чи доповнення до актів, які були надруковані у попередніх номерах бюлетеню. Підтримання у контрольному стані проводиться шляхом заміни або вставки окремих аркушів з новими редакціями актів.

Передплатні індекси:

40433 – паперовий журнал;

01546 – у теках із роз'ємними замками з підтримкою текстів актів у контрольному стані;

48345 – електронний варіант;

22408 – дайджест російською мовою, електронний варіант

Наукове фахове видання "бюлетень міністерства юстиції україни"

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28 грудня 1998 року № 72/5 з ІІ півріччя 1999 року щоквартально, а відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 22 серпня 2002 року № 78/5 з січня 2003 року щомісячно здійснюється видання наукового фахового журналу Міністерства юстиції України - "Бюлетень Міністерства юстиції України".

Із січня 2003 року постановою Президії Вищої атестаційної комісії України від 11 червня 2003 року № 1-05/6 "Бюлетень Міністерства юстиції України" включено до переліку наукових фахових видань України, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.

На сторінках журналу аналізуються проблеми розвитку законодавства України та питання, пов ' язані з практикою його застосування. Значна увага приділяється висвітленню діяльності Міністерства юстиції України, його територіальних органів та установ, оприлюдненню нормативно-правових актів та інформуванню громадян України про нові нормативно-правові акти, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, поширенню через бюлетень знань про державу і право, роз'ясненню чинного законодавства та поданню коментарів з практики його застосування та ін.

В журналі започатковано наступні рубрики: "Історія держави і права", "Конституційне право", "Теорія права", "Філософія права", "Права людини", "Цивільне право", "Цивільне процесуальне право", "Господарське право", "Приватне право", "Кримінальне право та кримінологія", "Кримінально-процесуальне законодавство", "Адміністративне право і процес", "Трудове право", "Фінансове та банківське право", "Міжнародне право", "Європейське право", "Судова правова експертиза", "Державна виконавча служба", "Діяльність Міністерства юстиції України", "Правове життя", "Правова освіта", "Трибуна дисертанта", "Коментарі. Роз ' яснення" тощо.

У кожному номері журналу приводиться перелік нормативно-правових актів, виданих Міністерством юстиції України за відповідний період, та тексти наказів Мін'юсту.

 Передплатний індекс - 22670

Багатотомне офіційне видання "систематичне зібрання чинного законодавства україни"

Систематичне зібрання чинного законодавства України" - багатотомне офіційне систематизоване за предметною ознакою видання в теках із роз'ємними замками з підтримкою текстів нормативно-правових актів у контрольному стані.

У Зібранні публікуються чинні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, а також Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

У виданні публікуються нормативно-правові акти, які видані з часу прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року).

Головною особливістю цього видання є систематизація актів та окремих норм за предметною ознакою.

"Систематичне зібрання чинного законодавства України" виходить щомісячно у спеціальних теках з роз'ємними замками. Забезпечується постійна підтримка текстів актів у контрольному стані. З кожним черговим томом виходить комплект змін до актів, опублікованих у попередніх томах. Також Зібрання доповнюється новими нормативними актами.

 Передплатний індекс - 01379

Офіційне періодичне видання "кодекси україни"

Динамічний розвиток законодавства в державі, великий обсяг змін до чинних актів зумовили потребу в нових ефективних засобах обліку та систематизації нормативно-правових актів. З цією метою Міністерство юстиції України з січня 2004 року запровадило офіційне періодичне видання "Кодекси України".

Видання виходить щомісячно у спеціальних теках із роз'ємними замками. Забезпечується постійна підтримка текстів кодексів у контрольному стані. У разі внесення до кодексів змін виходить відповідний комплект змін до кодексів, опублікованих у попередніх томах.

Зазначене видання буде корисним у роботі центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, правоохоронних органів, працівників юридичних служб, органів та установ юстиції, підприємств, установ та організацій, учених-правознавців, усіх, хто цікавиться питаннями права.

Передплатний індекс: 74252

Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Перелік органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, наведено в розділі ІІІ КпАП, в якому врегульовано також деякі питання утворення та функціонування цих органів, а також визначено, які справи уповноважені розглядати ті чи інші органи або посадові особи, тобто вирішено питання про підвідомчість справ.

Велика кількість органів (посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, обумовлена рядом обставин. Перш за все, галузі управління й існуючі в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються різноманітністю і специфікою. Для того, щоб кваліфіковано вирішувати справи про адміністративні правопорушення, часто необхідно володіти спеціальними знаннями, наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху, ветеринарно-санітарні та ін. По-друге, оперативність та економічність провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають співробітники тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням відповідних правил.

Відповідно до ст.213 КпАП справи про адміністративні правопорушення надано право розглядати таким органам:

1) адміністративним комісіям;

2) виконавчим комітетам селищних, сільських рад;

3) районним (міським) судам (суддям);

4) органам внутрішніх справ, органам державних інспекцій та іншим органам (посадовим особам), уповноваженим на це законодавчими актами України.

Повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в наш час окремі законодавчі акти надають і деяким іншим органам, які в розділі ІІІ КпАП не названо. Мова йде про місцеві державні адміністрації (ст.25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації") та про виконкоми міських рад (ст. 38 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). І в тому, і в іншому випадку говориться про справи, віднесені законом до відання зазначених органів. Разом з тим жоден законодавчий акт подібних повноважень їм не надає, і на практиці реально вони такі справи не розглядають. На нашу думку, у згаданих законах допущено помилку, вірніше, за цими органами закріплено повноваження, яких вони ніколи не здійснювали, так би мовити "на всякий випадок". Для зазначених органів подібні справи є дуже дрібними, до того ж, поняття "місцева державна адміністрація" охоплює систему підрозділів, які всі разом, одночасно діяти не можуть. Тобто в цьому випадку потрібне уточнення – хто від імені місцевої адміністрації здійснює ці повноваження. Отже, реально прийняття законів "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні", на нашу думку, не викликало змін у системі суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Органи, яким надано право приймати рішення у справах про адміністративні правопорушення, за об’ємом компетенції розподіляються на дві групи. До першої належать адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, органи внутрішніх справ і судді. Вони розглядають справи про правопорушення, які вчиняються в різних галузях управління. Другу групу складають державні інспекції, органи транспорту, природоохорони тощо. Повноваження зазначених органів тісно пов’язані з конкретною галуззю управління. Наприклад, органи державного пожежного нагляду уповноважені вирішувати справи про порушення правил пожежної безпеки, митні органи – про порушення митних правил і т. ін.

Рішення про накладення адміністративного стягнення може приймати колегіальний орган або посадова особа. До перших належать адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських рад, суди (хоча на практиці подібні справи колегіальні суди, як правило, не розглядають). Що стосується посадових осіб, то вони вирішують справи від імені відповідних органів в межах наданих їм повноважень і тільки при виконанні службових обов’язків. Коло таких осіб встановлено законодавчими актами України. До них насамперед належать керівники відповідних органів управління та державних інспекцій. Проте в деяких випадках, передбачених законодавством, право накладати стягнення мають і інші посадові особи. Наприклад, за порушення окремих правил дорожнього руху крім начальників відділів (управлінь, відділень) ДАІ або їх заступників накладати стягнення можуть всі співробітники Державтоінспекції, які мають спеціальні звання (ст.222 КпАП).

Органи (посадові особи) розглядають справи про адміністративні проступки в межах своєї підвідомчості. Встановлення підвідомчості - це розмежування компетенції між органами (посадовими особами). Кожен орган або посадова особа має право розглядати і вирішувати тільки ті питання, які належать до її відання. І тому, коли кажуть, що справа підвідомча якомусь органу, то мають на увазі, що саме цей орган займається цією справою, що його уповноважено вирішувати такі справи. Встановлення підвідомчості справ – спосіб визначення компетенції. В компетенцію входять також і повноваження. Повноваження визначають, що може зробити, які заходи може застосовувати орган (посадова особа), в той час як підвідомчість окреслює межі повноважень за територією та за об’ємом справ, які вирішуються.

Розрізняють два різновиди підвідомчості – предмету та територіальну.

Предметна (видова) підвідомчість – це нормативне вирішення питання про те, якому виду органів доручено розглядати відповідну категорію справ. Цьому в КпАП України присвячено гл.17. Головний критерій закріплення предметної підвідомчості – категорія адміністративних правопорушень. Так, наприклад, законодавством встановлено, що справи про порушення правил пожежної безпеки розглядаються органами, які здійснюють державний пожежний нагляд. Для визначення предметної підвідомчості справ законодавець використовує також і додаткові ознаки. До них належать місце вчинення правопорушення, вік правопорушника.

Під територіальною підвідомчістю розуміється нормативне вирішення питання про те, де (а тому і яким органом) повинна розглядатися конкретна справа. Головне правило територіальної підвідомчості – справа розглядається за місцем вчинення правопорушення. Але з цього правила є винятки: справи, підвідомчі адміністративним комісіям, розглядаються за місцем проживання правопорушників. Крім цього, з деяких категорій справ встановлена подвійна (альтернативна) територіальна підвідомчість. Так, наприклад, справи про порушення правил дорожнього руху можуть розглядатися як за місцем вчинення правопорушення, так і за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника.

Особливе місце серед органів адміністративної юрисдикції займають адміністративні комісії. В той час, як інші органи (внутрішніх справ, державні інспекції, військкомати тощо) здійснюють свою юрисдикційну діяльність поряд з виконанням інших функцій управління – організацією, контролем, наглядом і т. ін., то головне призначення адміністративних комісій – розгляд справ про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії утворюються районними державними адміністраціями, виконкомами міських, районних в містах, селищних і сільських рад у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря та не менше 6-ти членів комісії. До них входять депутати, представники підприємств, установ, організацій, громадськості. Не можуть бути членами комісій працівники прокуратури, судді, адвокати, а також представники органів, посадові особи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених до компетенції інших органів (посадових осіб). Зокрема вони можуть розглядати справи про ряд правопорушень в галузі охорони праці та здоров’я населення, охорони пам’ятників історії та культури, в будівництві та в галузі використання електричної та теплової енергії, в сільському господарстві, в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою і т. ін.

В ч.1 ст.218 КпАП дано перелік статей, справи про порушення яких мають право розглядати адміністративні комісії районного та міського рівнів. Об’єм повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення адміністративних комісій при виконкомах селищних та сільських Рад народних депутатів дещо менший, їх встановлено в ч.2 ст.218 КпАП.

Повноваження виконавчих комітетів селищних і сільських рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення схожі до повноважень адміністративних комісій, але дещо вужчі. Компетенцію виконавчих комітетів закріплено в ст.219 КпАП.

Районні (міські) суди (судді) розглядають справи про найбільш серйозні адміністративні проступки, за які передбачено найсуворіші адміністративні стягнення та стягнення, які застосовуються виключно у судовому порядку, – штраф у підвищеному розмірі, оплатне вилучення транспортних засобів, конфіскація, виправні роботи та адміністративний арешт (дрібне розкрадання, порушення правил про валютні операції, дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, порушення правил адміністративного нагляду тощо), а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років (ст.221 КпАП) та про правопорушення, пов’язані з корупцією (Закон України "Про боротьбу з корупцією").

Органам внутрішніх справ (міліції) надано право розглядати справи про порушення громадського порядку, правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил дозвільної системи та інші правопорушення, які посягають на громадянський порядок та громадську безпеку (ст.222 КпАП). Юрисдикційними повноваженнями в міліції наділено багатьох посадових осіб: начальників та заступників начальників відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальників та заступників начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальників лінійних пунктів міліції, а також інших працівників транспортної міліції, які здійснюють нагляд за додержанням відповідних правил, начальників відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, дільничних інспекторів (старших дільничних інспекторів) міліції, начальників та заступників начальників відділень (відділів, управлінь, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, командирів та заступників командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби, інші працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.

Органи державного контролю та нагляду (державні інспекції) та деякі галузеві органи управління розглядають справи про порушення тих загальнообов’язкових правил, нагляд та контроль за виконанням яких на них покладено. Це органи державного пожежного нагляду, Міністерства праці та соціальної політики України, природоохорони, Міністерства оборони України, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного і міського електротранспорту, зв’язку, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і т. ін. (ст.ст.223–244-8 КпАП).

Заходи з попередження насильства в сім’ї

Здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;
• відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;
• органи опіки і піклування;
• спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та осіб, які потерпіли від насильства в сім'ї.

Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є:

- заява про допомогу особи, потерпілої від насильства в сім'ї. або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

- висловлене особою, потерпілою від насильства в сім'ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

- отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

Служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей:

- бере на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та проводить виховно-попереджувальну роботу з ними;

- відвідує сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводить з ними профілактичну роботу;

- приймає та розглядає у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім’ї або про реальну загрозу його вчинення;

- повідомляє членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

- направляє осіб, потерпілих від насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї;

- виносить захисні приписи у випадках, передбачених ЗУ «Про попередження насильства в сім’ї ».

Повноваження кримінальної міліції у справах дітей поширюються на випадки, коли особа, потерпіла від насильства в сім'ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також особа, що вчинила насильство в сім’ї, не досягли 18-річного віку.  

 

Закон стоїть на захисті сім¢ї від насильства

Як захиститися від протиправних дій одного з членів сім’ї по відношенню до іншого та як їх попередити? Це питання постає все частіше …

По-перше, на захисті сім’ї від насильства стоїть закон, який так і називається Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 15.12.2001 № 2789-III). Згідно з юридичним визначенням цього офіційного правового документу, насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного та економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

По-друге, в місті є служби, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї. Якщо ж необхідно терміново припинити насильство, ви можете зателефонувати в міліцію – «102».

Крім того, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді приймають і розглядають заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його виникнення. Що ж стосується вчинення або реальної загрози вчинення фізичного або сексуального насильства в сім’ї, то про це повідомляють територіальний орган внутрішніх справ.

Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді також організовують відвідування заявника і складають відповідний акт обстеження, проводять роз’яснювальну роботу серед населення, організовують надання психологічних, юридичних, соціально-педагогічних, інформаційних та інших послуг. При необхідності направляють жертв насильства в сім’ї до спеціалізованих установ (для жертв насильства в сім’ї).

Закон особисто захищає і жінок, які можуть отримати підтримку в центрі по роботі з жінками, практична діяльність якого спрямована на забезпечення реалізації прав жінок від дискримінації шляхом надання їм індивідуальних кваліфікованих консультацій юристів, психологів та психотерапевтів. При центрі є притулок для жінок, які зазнали насильства в сім’ї.

У разі, коли дитина зазнала жорстокого поводження з боку дорослих, Служба у справах неповнолітніх направляє дитину на обстеження стану її здоров’я до установ охорони здоров’я з метою надання неповнолітньому необхідної медичної допомоги

Спільно з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх Служба у справах неповнолітніх вирішує питання щодо тимчасового вилучення дитини з середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та подальшого її влаштування, а також надає соціально-психологічну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження з боку дорослих. В разі потреби Служба представляє інтереси дитини в судових органах.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх цілодобово приймає інформацію про випадки жорстокого поводження з дітьми. Після перевірки викладених фактів приймається рішення про притягнення винних осіб до відповідальності. У разі потреби термінового вилучення дитини з сім’ї, де батьки чи особи, що їх заміняють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх спільно із службами у справах неповнолітніх вирішують питання подальшого влаштування дитини.

Припиніть насильство в своїй сім¢ї вже зараз!