Представництво за довіреністю

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України) (далі - Кодекс).
Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Статтею 244 Кодексу передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися також на акті органу юридичної особи.
Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно із статтею 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до частини першої статті 42 Цивільного процесуального кодексу України, повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Статтею 58 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування).
Проте, необхідно зазначити, що згідно зі статтею 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються виключно нотаріально посвідченою довіреністю.
Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові.
Посвідчені нотаріусами довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їх дії, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей.
Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.
Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною.
У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).
Слід вказати, що чинними законодавчими актами України не передбачено вимоги зазначати у довіреності паспортні дані довірителя та повіреної особи.
Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.
На сьогодні, таким законом є лише Закон України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", статтею 10 якого передбачено право забудовника на час дії договору видавати безвідкличну довіреність управителю на право делегування третім особам функцій забудовника у разі порушення останнім умов договору з управителем.
Нотаріального посвідчення потребують також і довіреності, за якими передбачається передача у майбутньому повноважень, наданих довірителем повіреному, у порядку передоручення. Ця вимога закону поширюється і на передоручення довіреностей, виданих від імені юридичної особи.
Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Статтею 247 Кодексу встановлено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Враховуючи зазначене, відмова нотаріуса у посвідченні довіреності в порядку передоручення, якщо в основній довіреності не вказаний строк дії, вважається правомірною.
Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності, смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.
З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення, а представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Однією з підстав припинення представництва за довіреністю є її скасування. Відмова від цього права є нікчемною.
Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.
Таким чином, довіреність, як односторонній правочин, припиняє свою дію, а документ (довіреність) втрачає свою юридичну силу.
Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності, може бути оформлено нотаріусом шляхом передавання відповідної заяви. Заяви повинні подаватися нотаріусу належним чином оформлені не менше, ніж у двох примірниках, один з яких передається поштою зі зворотнім повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, що її подала.
Дублікат довіреності може бути виданий нотаріусом тільки довірителю, так як при його видачі нотаріус з'ясовує відсутність підстав припинення представництва за довіреністю, передбачених статтею 248 Кодексу, які можуть бути перевірені у разі видачі дубліката виключно довірителю.
Крім того, оскільки довіреність є одностороннім правочином, а також враховуючи положення статті 8 Закону України „Про нотаріат" щодо нотаріальної таємниці, такий документ (дублікат) може бути виданий лише особі, від імені якої вчинялася нотаріальна дія.
Довіреності, які видані іноземними органами і будуть пред'являтися на території України, зокрема для вчинення нотаріальної дії нотаріусами України, мають відповідати вимогам, встановленим чинним законодавством України та міжнародним договорам.
Відповідно до статті 100 Закону України „Про нотаріат", документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Крім того, відповідно до статті 98 цього Закону нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.
Згідно зі статтею 13 Закону України „Про міжнародне приватне право", документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Конвенція 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 „Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22.12.2003.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Для посвідчення довіреностей у порядку передоручення, нотаріусом витребовується основна довіреність, і якщо така довіреність виходить від іноземної юридичної чи фізичної особи, то вона визнається дійсною у разі її легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасоване будь-яке додаткове засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого Договору.
На сьогодні діють Договори про правову допомогу між Україною та Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Республікою Грузія та Туркменістаном, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Чеською Республікою, Угорською Республікою, Республікою Польща, Монголією, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Македонія, Ісламською Республікою Іран, Республікою Болгарія, Республікою Куба та Китайською Народною Республікою тощо.
Відповідними статтями зазначених договорів передбачено, що документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж і на території другої Договірної Сторони.